Про що говорять Зорі

Самий тяжкий момент це пояснити те що ти думаєш, коли твої думки відрізняються від усього, що було описано до тебе. Сказати по правді це просто не можливо, так само як переконати когось що дерево не зелене а рожеве. Але я спробую. Інколи, коли я пробую описати це, мені самому здається що це повне божевілля але чим більше я думаю аналізую, дізнаюся, тим більше я схиляюся до думки, що спробувати пояснити це все таки варто.

І так почнемо. Нехай це виглядатиме як казка але уявіть собі наступне. Гравітаційних полів не існує. Є тільки енергія матерія простір і час, матерія може здобувати так звану масу витягуючи час в простір за рахунок енергії. Маса це тільки описовий елемент матерії. Чим більше витягується час в простір тим більше сповільнюється його швидкість перебігу. Так от до чого я вів гравітація це ілюзія. Насправді причину так званого тяжіння потрібно шукати в середині матерії (точніше взаємодії матерії з часом). Якщо ви вже це знаєте і якраз там і шукаєте, то пробачте мене я просто хотів підказати. Я дійшов сам до такого висновку. На жаль я не вивчав фізику глибше шкільної програми і тому мої знання з цього приводу під великим сумнівом. Гадаю що це більше здогадки чи філософські узагальнення. Якщо вам ще й досі цікаво можемо продовжити.

Розглянемо можливості сповільнення швидкості перебігу часу для об'єкту дослідження це перш за все дві, перша збільшення температури об'єкту, і друга надання йому прискорення. В обох випадках є межа, а саме швидкість світла.

З цього випливає цікаве припущення, що для об'єкту можлива подорож в часі а саме можливо потрапити в минуле яке це не наступило. Скажете а ні ми так завжди робимо - живемо. Звернемося знову до казки. Один хлопчик живе в дуже гарячому середовищі а його брат близнюк ні. І от вони зустрічаються через 50 років і одному з них вже 50 і інший молодший йому 49. Виходить що той що жив в гарячому середовищі молодший і він потрапив у майбутнє брата. А інший в минуле. Ось така от заплутана історія. Яка показує що ми завжди подорожуємо в часі і самі можемо регулювати швидкість нашої подорожі. Нажаль напрямок тільки один, білет в інший кінець гадаю не взяти.

Друга історія як ви вже здогадалися буде про двох близнюків один з яких вирішує побути в дуже холодному середовищі. Тут на жаль є одне обмеження після 50 років при їх зустрічі їх вік відрізняється на хвилинку, той що був в холодному на хвилину старший того що залишився. Вся проблема в тому що різниця швидкостей перебігу часу була дуже не значна, от і все.

Гадаю є ще і третя історія, але вона сумна так як брати в ній ніколи не побачать один одного хоча один зможе пережити іншого. Її я розказувати не буду можливо самі здогадаєтеся.

Та годі вже про подорожі в часі, кому це цікаво коли змінювати нічого не можливо.

Поговоримо краще про перетворення де матерія взаємодіє з часом і простором вивільняючи чи поглинаючи енергію. І так як ви вже здогадалися це термоядерний синтез. Що ж зорі що оточують нас природно здійснюють дане перетворення, та при цьому вивільняють (витрачають) багато енергії. Напевно при перетворенні втрачається частина матерії. Енергія розсіюється в просторі в вигляді різноманітних випромінювань.

Гадаю не існує простору без енергії як наповнювача. І якщо є межа за якою немає простору, то досягнути її не має можливості так як вона уже давно віддаляється від нас зі швидкістю світла. Тобто вона недосяжна для нас. Думаю вона сферична або у вигляді скупчення сфер, хоча маю певні сумніви. Цікаво було б якби якийсь матеріал зміг би не пропускати жодних випромінювань і сам не створювати їх, тоді у коробочці такого матеріалу ми змогли б отримати не простір. Але на жаль такого матеріалу не має і навряд чи коли-небудь буде. Цікаво чи існує не простір навколо матерії в чорній дірці гадаю потрібно буде окремо розглянути можливість майже повної зупинки плину часу для матерії. І ще один момент, а якщо всі світила згаснуть і випромінювань не стане, напевно простір зникне і матерія стане як єдине ціле що станеться з часом, цікаво, чи його плин максимально прискориться. Якщо на утворення простору витрачається хай яка не будь мізерна енергія, гадаю з випромінювань вона може братися шляхом скорочення коливань, тобто збільшенням довжини хвилі, і можливо до повного його згасання на дуже значних відстанях. Гадаю фізичної нескінченності не існує, вона є тільки математична або уявна.

Так одним з питань що мене зацікавило був процес формування зорі. Так уявимо газо-пилову туманність. Частинки що утворюють її періодично стикаються одна з одною, підвищують температуру а отже випромінюють енергію в простір. Під час випромінювання енергії як уже я зміг зрозуміти сповільнюється швидкість перебігу часу для носія часу - матерії (в даному випадку це сповільнення мізерне проте цілком достатнє для подальшого скупчення частинок в більш компактні розміри). Саме сповільнення швидкості перебігу часу утримує та скупчує туманність.

Цікаво що в такому випадку матерія як носій часу має мати щось що показує швидкість перебігу часу для окремого її елементу. Потрібно подумати в цьому напрямку. Гадаю це може бути швидкість та внутрішня енергія “температура”.

Віддаючи енергію в навколишній простір частинки туманності скупчуються. Саме в центрі скупчення де їх густина зростає зіткнення частинок найчастіші а отже і вивільнення енергії відбувається найбільше. Там відбувається сповільнення швидкості перебігу часу для матерії, цей процес продовжується до того моменту коли виникають умови для проходження ядерного синтезу. І як результат народження зірки. Гадаю це закономірний процес.

………………….

………………….

Картография вселенной, слои скорости течения времени

Сначала задействуем воображение, для объяснения структуры я приведу несколько примеров. Представьте себе срез дерева, обычный пень. Нас интересует только вид годовых колец. Представили, далее сделаем осложнения и выведем наш узор в объем, к примеру,

представим малахит с подобной внутренним строением, строение состоит из последовательных накоплений слоев. Да, возможно много точек образования узора. Возможны слои, которые объединяют несколько отдельных образований и тд. И так основная структура нам понятна, теперь дадим наименование том, что мы разбиваем на слои - это время, точнее его течение - скорость течения. Все процессы в наших слоях происходят одновременно, но с разной скоростью течения времени. Именно так, на мой взгляд, выглядит наш мир через призму времени.

Основные вопросы, которые меня заинтересовали:

1) Думаю, необходимо определить основных носителей времени, и исследовать, как на эти носители могут путешествовать в слоях скорости течения времени. То есть определить, от чего зависит скорость течения времени для носителя. Перемещение носителей времени в слоях.

2) Необходимо разработать шкалу слоев скоростей течения времени. Отправной точкой, с которой мы можем начать градуировать шкалу, мы можем взять Земное время.

3) Связать слои скорости течения времени  и теорию относительности.

4) Предположение смены стабильности изотопов в различных слоях скорости течения времени.

5) Носитель времени - носитель гравитации (предположение, что не существует гравитационного поля или чего-то там еще а именно происходит переход носителя времени между слоями)

6) Предположение изменения стабильности (радиоактивности) элементов в слоях времени.

7) Слои скорости течения времени и эволюция вселенной.

Роздуми про бога

Припустимо, є творець - "бог розумний" (може оцінити те що створив, створює)

Тоді створивши простір час і матерію він продовжив створення, задавав нові алгоритми та удосконалював їх для пошуку того що буде незалежне від нього, за чим можливо буде спостерігати, що буде функціонувати без його втручання. Знайшовши це він перш за все удосконалить алгоритми самостійного існування. Продовжуючи вдосконалення, легко відстежити шлях до людини, як розумної істоти - розумної і незалежної. Далі незаперечно його зацікавить декілька напрямків - подальший розвиток людини та розвиток творчості людини як незалежної складової. В даному випадку, під творчістю - я маю на увазі суспільну свідомість, розвиток свідомості людини та можливість створення людьми таких же незалежних від них творінь (штучного інтелекту). Так немає ніяких обмежень і ніщо не заборонить в майбутньому людині точніше інтелекту створити нову реальність зі своїми незалежними об'єктами, які потім повторять його практику. Таким чином найперший спостерігач - "бог розумний" може спостерігати нескінченну кількість випадків творіння світів.

Припустимо, творця не існує - "матерія є першоджерелом" 

В такому разі випадковим чином, виникає істота розумна вона еволюціонує, розвивається і в кінцевому етапі будує свій всесвіт* зі своїми алгоритмами. в даному випадку я маю на увазі створення віртуального уявного всесвіту жителі якого будуть абсолютно реальні та спів-ставні в своїй незалежності з самими володарями цього світу. Відбувається перехід до першого припущення.

Висновок - творець має існувати. Створивши свій всесвіт можливо стати творцем. Дійти до першочергового творця напевно складно і майже не можливо. Жоден творець не може бути впевнений що у нього не існує попередника. Одночасно можуть існувати як і суспільства творців так і окремі творці, а отже кількість світів нескінченна і вони різні. Велика ймовірність, що творець світу знаходиться безпосередньо серед незалежних об'єктів, досліджуючи їх. Досліджуючи свій всесвіт можливо зіткнутися з обмеженнями першочергового всесвіту - гадаю це єдині реальні обмеження.

В роздумах про душу саме створення свого світу є найвищим щаблем душі і забезпечує перехід від незалежності до творіння. Гадаю, до цього несвідомо і прагне кожна розумна істота. І існує багато способів досягнення цього.

Роздуми про душу

     Завжди було цікаво чи є життя після смерті. Яке воно? Як виглядає і чи є взагалі душа? Хочу висловити свої роздуми про це. Так я дійшов до висновку, що душа є у кожного живого організму (можливо не тільки). Так от, на мою думку, вона не є складовою самого організму, тобто не міститься безпосередньо в ньому, а проявляється як відображення його діяльності.

      Спробую пояснити на прикладах:

припустимо людина створює виріб, яким користується чи користуються інші чи він просто лежить, не важливо, але частинка її душі в цьому виробі;

далі людина пише книгу, і також вкладає в неї (точніше створює частинку своєї душі), котру читають, можуть прочитати інші;

робить крок по не застиглому бетоні, також залишає слід своєї взаємодії;

ба навіть просто спілкується/взаємодіє з іншими людьми тваринами, вони її пам'ятають, чи забувають але саме на цій грані і живе душа;

таким чином наші душі живуть створюються на межі взаємодії з оточуючим середовищем.

    Вважаю що самі сильні душі тих людей котрі залишили свій слід в історії, та котрих пам'ятають на ім`я, адже вплив їх на оточуючий світ був значно більшим ніж просто безіменний слід на бетоні.

     Смерть душі, якщо так можливо говорити, це тоді коли не залишається жодної згадки про об'єкт котрий створював її. Під згадкою я розумію не тільки спогади людей, а й наприклад: будувався будинок робітниками, і він простояв уже 200 років, ніхто уже не скаже хто його будував, але часточки душі робітників все ще в ньому; або ж людина пройходила поряд з деревом і зламала гілку, дереву вже 300 років, ніхто і не подумає що така подія була, але поки стоятиме дерево, часточка душі (можливо негативна) людини буде з ним.

   Стає зрозуміло чому люди так люблять і цінять свою батьківщину, адже створивши частинку своєї душі там, ми уже не можемо від неї відмовитися. Чому нам подобаються, інколи аж перехоплює дух - гори, каньйони водоспади, великі будівлі, взагалі щось величне й прекрасне - часточки душ створених природою чи людиною значні саме в таких місцях.
Поняття добра і зла досить відносні тому, розподіляти душі на добрі чи злі думаю сенсу немає.

Чому саме вважаю що в кожному живому організму є душа? Просто життя завжди щось створює, бодай і ціною мільйонів життів. Наприклад: великий бар`єрний риф.

    Тому вважаю, що життя після смерті є у вигляді душі котра була створена в процесі життєдіяльності. Необхідно максимально використати свою свідомість, щоб створити свою душу.

Гіпотеза "принцип роботи головного мозку"

Припустимо що кора головного мозку (сіра речовина) слугує як початковий матеріал така собі постійна та незмінна пам'ять кожна клітина (або ділянка клітин) має унікальну координату яка є "не змінна". Далі уявимо що зв'язки між цими ділянками грають ключову роль, адже саме вони є джерелом інформації. 

Зв'язки між ділянками кори формують нашу свідомістю і підсвідомість. Гадаю образно нашу свідомість ми можемо уявити у вигляді дерева з великою кількістю розгалужень його гілок, в залежності від процесів мислення чи інформації яка надходить воно коливається ніби під поривами вітру, зв'язки постійно утворюються і розриваються (маються на увазі не фізичні зв'язки а біо-електричні сигнали). Гадаю стовбуром такого уявного дерева є наша свідомість. Хоча можливо, що за свідомість може відповідати і якась окрема область в мозку людини, яка безпосередньо пов'язана і являє собою окрему ділянку нашого дерева.

Цікаво що підсвідомість в такому випадку може бути в вигляді багатьох окремих процесів, які мають вигляд окремих гілок дерева, проте не пов'язаних з ним.

Виходить така собі павутина зв'язків на кінчиках якої координати, вона постійно змінюється, важливі варіанти розташування записуються в пам'ять (зв'язки між ними укріплюються, можливо вже і фізично).

Як відомо виділяють два основні види пам'яті довго та короткострокову.

1) Короткострокова виникає внаслідок створення "не міцних" зв’язків (більше всього одинарних) між ділянками (певно ці зв'язки проходять близько кори головного мозку) вони не довготривалі і мають здатність швидко виникати та розпадатися (роз’єднуватися). Гадаю більшість процесів що обробляються короткостроковою пам'яттю йдуть на підсвідомому рівні. Свідомість тільки частково використовую ресурси короткострокової пам'яті, так як утворення стійких і довгострокових зв'язків між областями мозку чи тіла приводить до запам'ятовування, а отже до довгострокової пам'яті.

2) Довгострокова пам'ять напроти утворює більш тісні зв'язки в яких бере участь більше сполучних матеріалів і утворюються зв'язки між (можливо обширнішими) областями кори мозку. Можливо, тому чим давніші спогади тим менша чіткість їх відтворення. Процес руйнування цих зв'язків є процесом забування.

Звивини мозку як відомо збільшують площу його поверхні в меншому об'ємі (збільшують кількість можливих координат, а отже і об'єм пам'яті на одиницю об'єму), також в них можуть міститися основні магістралі з’єднань за якими перебігає процес усвідомлення та короткострокової пам'яті.

Механічна пам'ять в такому випадку буде напевно пряме (за довгостроковим принципом) з’єднання кінцівок тіла з корою, чи навіть без участі кори (відповідних зон кінцівок між собою).

Розбиття мозку на зони (зорова, слухова і т.д.) також досить гарно вписується в дану гіпотезу так як при активізації (отримання сигналів ззовні) наприклад зору "павутина зв'язків" усвідомлення буде виникати і проходити саме в цій ділянці.

Можна зробити також припущення, що в людини процес сну використовується також як механізм переводу (полегшення переводу) пам'яті із короткострокової в довгострокову.

Свідомість з фізичної сторони (сторони реалізації в біологічному тілі) загалом це сукупність зв'язків і процесів котрі (були) утворилися в процесі життєдіяльності в головному мозку.

Цікаво спробувати створити програму за таким же принципом.

Немного о жизни

Все рано или поздно задаются вопросом – «Одни мы ли в этом мире? Существуют ли другие разумные формы жизни? Да и вообще что такое жизнь и как ее можно классифицировать?»
Придумывать много не будем сразу зайдем в википедию и почитаем, что же по этому поводу говорили другие люди:

Определения

Имеется большое число определений понятия «жизнь», отражающих различные подходы. Многочисленные определения сущности жизни можно свести к трем основным. Согласно первому подходу, жизнь определяется носителем её свойств (например, белком); согласно второму подходу, жизнь рассматривают как совокупность специфических физико-химических процессов. И, наконец, третий подход — определить минимально возможный набор обязательных свойств, без которых никакая жизнь не возможна.
Жизнь можно определить, как активное, идущее с затратой полученной извне энергии, поддержание и самовоспроизведение специфической структуры.

Согласно взглядам одного из основоположников танатологии М. Биша, жизнь — это совокупность явлений, сопротивляющихся смерти.

С точки зрения второго начала термодинамики, жизнь — это процесс, или система, вектор развития которой противоположен по направлению остальным, "неживым" объектам вселенной, и направлен на уменьшение всеобщей энтропии (см. Тепловая смерть).

Фридрих Энгельс дал следующее определение: «Жизнь есть способ существования белковых тел, существенным моментом которого является постоянный обмен веществ с окружающей их внешней природой, причем с прекращением этого обмена веществ прекращается и жизнь, что приводит к разложению белка.»
В. Н. Пармон дал следующее определение: «Жизнь — это фазово-обособленная форма существования функционирующих автокатализаторов, способных к химическим мутациям и претерпевших достаточно длительную эволюцию за счёт естественного отбора».

Существуют также кибернетические определения жизни. По определению А. А. Ляпунова, жизнь — это «высокоустойчивое состояние вещества, использующее для выработки сохраняющих реакций информацию, кодируемую состояниями отдельных молекул». Жизнь (или жизнеспособную систему) можно определить как систему, содержащую упорядоченные и распределенные установившиеся нелинейные осцилляторы с ограниченным циклом, а также связанную с ней систему алгоритмических управляющих механизмов, способную регулировать свои внутренние условия во внешних условиях.

И так мы видим массу подходов к толкованию жизни. Дальше я попробую сформировать свой, но к этому, я подойду чуток позже.

Сперва, попробую объяснить свои мысли по поводу ее зарождения а именно Земной жизни не других вариантов, к которым мы тоже прейдем.
Идея состоит в следующем:

Если копнуть глубже и посмотреть под ноги мы увидим камни, возьмем один из них, рассмотрим структуру, рисунок (пускай это будет простой гранит) весь он состоит из отдельных кристаллов кварца, шпатов, слюд. Каждая из составляющих имеет четкую структуру совсем не обязательно идеальную но все же подобною, все это заслуги того что кристаллы имеют кристаллические решетки. И камень, который мы держим, это уже результат формирования, которое проходит на протяжении многих лет под землей, где каждый из кристаллов, растет, впитывает из раствора именно те компоненты, которые ему нужны. Мы скажем, это все просто объясняется с точки зрения физики и химии. И это будет правильно, но все же не наблюдается какая то зацепка, возможно именно таким образом сформировались первые условия к зарождению жизни. На больших глубинах под землей и под водой с большими температурами и давлениями сформировались соединения которые в будущем дали толчок к зарождению Земной жизни. Да это химический подход к возникновению жизни и я пришел к выводу, что именно он наилучше вписывается в мою картину мира, и существования Земной жизни.

Ну как и обещал, попробуем иные подходи к зарождению и толкованию жизни.  Сперва изменим пару правил, возьмем и скажем, что клетка не является наименьшей составляющей жизни. Имеется ввиду, не обязательно  мы будем смотреть на жизнь как биологический процесс.  Допустим что она может идти и другими путями, о которых мы и не задумывалась, потому что сразу себя ограничили.

И так наведу пару примеров:

Первый. Теперь взглянем вперед да именно на компьютер, но не как на кусок пластика и железа, а как на совокупность программ кодов действий решений. Уже сейчас мы можем наблюдать интересные факты. Так возьмем, к примеру, поисковики, да я не ошибся именно их не искусственный интеллект, к которому мы еще не пришли. Уже сейчас они имеют определенный потенциал, так как фактически их действия объективно  отображают действительность в миллионах разных всевозможных комбинаций. Они выискивают субъективный опыт, знания каждого человека и преобразуют их в объективную действительность. Я думаю, именно в них заложен самый большой потенциал для формирования и создания искусственного интеллекта (разума). Другие варианты создания искусственного интеллекта я предложу в своих последующих работах на этом здесь я пожалуй остановлюсь.

Второй. Подымим голову вверх –  и посмотрим не на потолок, а на звезды. Интересно, за такой продолжительный период времени, не научились ли они  мыслить. Довольно таки смелое предположение, но все же, звезда формируется, воспламеняется, угасает и такие процессы проходят уже на протяжении многих миллионов и миллиардов лет (не буду называть длительность существования нашей вселенной от большого взрыва потому что не разделяю эту теорию). Думаю, не обязательно, у живых организмов должны быть органы восприятия и передачи информации подобны людским (зрение слух речь и тд.). Все зависит от среды в которой они расположены. И потому звезды могут соответственно их среде и продолжительности жизни передавать информацию друг другу с помощью всевозможных излучений. Вы скажете, но почему же тогда Солнце не пошлет нам какую то весточку если оно «умно». А что если процессы его мышления настолько длительны, что период жизни всего человечества, не говоря уже об отдельном человеке, является очень коротким. Или оно так же как и мы не может даже представить себе возможность того что такие разумные формы жизни как люди могут существовать по иным законам и принципам.

Подведем итог всего, что же у нас получается:

Выходит что жизнь это форма организации материи, энергии, или любого другого вещества, допустим поля, заряда, волны, при котором осуществляется связь с внешним миром передача информации, идет определенная ее обработка, осуществляется размножение, смерть, возможное накопление определенной информации и ее передача на более поздних этапах.